2Ви ж самі в темі, брати: наш візит до вас не пройшов вхолосту. 2Навпаки: ви ж знаєте, що перед тим у Филипах ми нахапалися страждань і нас там жорстко принизили. Але в нашому Богові ми набралися духу й без страху розповідали вам Божу Добру Новину, хоч довелося нехило поборотися. 3Бо те, до чого ми вас закликаємо, — не фейк, не з брудних мотивів і не якісь мутки. 4Навпаки: Бог нас перевірив і схвалив, щоб довірити нам Добру Новину, — от так ми й говоримо: не щоб зайти людям, а щоб догодити Богові, Який перевіряє наші серця на справжність. 5Ми ж ніколи не підлизувалися лестощами — ви ж у курсі — і не ховали за красивими відмазками жадібність до бабла: Бог свідок!
6І за лайками від людей ми не ганялися — ні від вас, ні від когось іще, — хоча як апостоли Христа могли б і права покачати. 7Навпаки, серед вас ми були як малеча. Як мамка-годувальниця, що з ніжністю гріє своїх власних дітей, 8так і ми, прикипівши до вас, були на всі сто готові ділитися з вами не лише Божою Доброю Новиною, а й власним життям, бо ви стали нам капець які дорогі. 9Ви ж пам'ятаєте, брати, нашу пахоту й виснажливу запару: ми вкалували ніч і день, щоб нікому з вас не сісти на шию, і так проголошували вам Божу Добру Новину. 10Ви — свідки, і Бог теж, як свято, праведно й бездоганно ми поводилися з вами, віруючими.
11Ви ж знаєте, що кожного з вас ми — як батя своїх дітей — мотивували, підтримували й серйозно наполягали, 12щоб ви по життю рухалися так, як гідно Бога, Який кличе вас у Своє Царство і Свою славу. 13І тому ми теж нон-стоп дякуємо Богові, що, отримавши від нас почуте Боже слово, ви прийняли його не як людську балачку, а як те, чим воно реально є, — як Боже слово, яке й працює у вас, віруючих. 14Бо ви, брати, пішли слідами Божих церков, які в Юдеї, у Христі Ісусі: ви хапнули від своїх же земляків того самого, що й вони — від юдеїв, 15які і Господа Ісуса вбили, і пророків, і нас вигнали геть; вони Богові не до вподоби й з усіма людьми на ножах: 16вони ставлять нам палиці в колеса, щоб ми не говорили з язичниками, які так можуть спастися, — і так стабільно добирають свої гріхи по самі вінця. Але гнів таки накрив їх на повну.
17А ми, брати, коли на якусь годинку осиротіли без вас — зникли з ваших очей, але не із серця, — ще сильніше рвалися побачити вас наживо з нереально сильним бажанням. 18Тож ми хотіли прикотити до вас — я, Павло, і раз, і вдруге, — але сатана нас обламав. 19Бо хто наша надія, наша радість чи наш трофей, яким ми пишатимемося перед нашим Господом Ісусом у Його прихід? Хіба не ви? 20Так, саме ви — наша слава і наш кайф!