7Тож, любі, раз у нас на руках такі обіцянки, го почистимо себе від усякого бруду — і тіла, і духу — і доводитимемо святість до кінця в страху Божому. 2Дайте нам місце у своєму серці: ми нікого не скривдили, нікого не зіпсували, нікого не кинули. 3Це я кажу не для того, щоб вас засуджувати: я ж уже казав, що ви в наших серцях — хоч разом умерти, хоч разом жити. 4Я з вами говорю реально відверто й конкретно вами хвалюся; підтримки в мене — по вінця, а радості — аж через край, попри всю ту жесть, через яку ми проходимо. 5Бо навіть коли ми прикотили в Македонію, нашому тілу не було жодного чілу: нас пресували з усіх боків — ззовні розборки, всередині страхи.
6Але Бог, Який підбадьорює тих, хто зовсім скис, підбадьорив нас тим, що до нас підвалив Тит, 7і не лише тим, що він підвалив, а й тією підтримкою, яку він сам отримав через вас: він розказав нам, як ви скучаєте за мною, як побиваєтеся, як стоїте за мене горою, — і мене ще більше накрило радістю. 8Бо навіть якщо я вас тим листом засмутив, я про це не жалкую. Ну, хай навіть і жалкував — бо бачу, що той лист таки вас засмутив, хоч і ненадовго, — 9то тепер я радію: не тому, що вам стало сумно, а тому, що цей смуток привів вас до покаяння. Бо ви засмутилися по-Божому, щоб через нас ні в чому не опинитися в мінусі. 10Бо смуток по-Божому запускає покаяння, яке веде до спасіння і про яке ніхто не жалкує, а смуток по-світському доводить до смерті.
11Бо гляньте: саме те, що ви засмутилися по-Божому, — скільки ж воно у вас розпалило драйву! А як ви кинулися виправдовуватися, як вас бомбило від обурення, як вам стало стрьомно, яка туга, який запал, як ви рвалися покарати винуватця! Ви по всіх пунктах довели, що в цій історії ви чисті. 12Тож хоч я вам і написав, то не через того, хто скривдив, і не через того, кого скривдили, а щоб перед Богом вам самим стало видно, як ви за нас впрягаєтеся. 13Ось чому ми отримали підтримку. А понад цю нашу підтримку ми ще в рази більше зраділи радості Тита, бо ви всі конкретно перезавантажили йому дух. 14Бо якщо я трохи й хвалився перед ним вами, то не зашкварився: як усе, що ми вам казали, було правдою, так і те, як ми вами хвалилися перед Титом, виявилося чистою правдою. 15І він до вас ще сильніше прикипів серцем, коли згадує, як ви всі були слухняні, як прийняли його зі страхом і тремтінням.
16Я кайфую з того, що в усьому можу на вас покластися на всі сто.