28Коли ми вже вибралися живими, тоді й розвідали, що острів називається Меліта. ²Місцеві поставилися до нас нереально по-людськи: розпалили вогнище й прийняли всіх нас, бо зарядив дощ і стояв дубак. ³Павло назбирав купу хмизу й підкинув у вогонь, і тут від жару звідти вилізла гадюка й вчепилася йому в руку. ⁴Коли місцеві засікли, як ця тварюка звисає з його руки, вони почали перетирати між собою: «Стопудово цей чувак — убивця: з моря він вибрався, а Справедливість таки не дала йому жити». ⁵А він просто струсив тварюку у вогонь — і йому хоч би хни.а

⁶Вони чекали, що він ось-ось опухне або раптом гепнеться замертво. Але довго почекавши й побачивши, що з ним нічого ненормального не відбувається, вони переобулися й почали казати, що він — бог. ⁷Неподалік від того місця були землі першої особи на острові, на ім'я Публій. Він прийняв нас і три дні по-дружньому давав нам вписку. ⁸А батя Публія якраз лежав — його конкретно скрутило: напади гарячки й дизентерія. Павло зайшов до нього, помолився, поклав на нього руки й зцілив його. ⁹Після цього й решта народу на острові, у кого були болячки, почали підвалювати, і їх зцілювали. ¹⁰Вони ще й закидали нас усілякими почестями, а коли ми відпливали, загрузили нам на борт усе, чого нам треба було.

¹¹Через три місяці ми відчалили на александрійському кораблі, який перезимував на острові; на носі в нього була фігура Діоскурів. ¹²Ми пришвартувалися в Сиракузах і зависли там на три дні. ¹³Звідти ми знялися з якоря й дочесали до Регія. А за день подув південний вітер, і вже на другий день ми були в Путеолах.а ¹⁴Там ми знайшли братів, і вони вмовили нас перекантуватися в них сім днів. І отак ми й докотили до Рима. ¹⁵Тамтешні брати, прочувши про нас, вийшли нам назустріч аж до Аппієвого Форуму й Трьох Таверн. Коли Павло їх побачив, він подякував Богові й зарядився сміливістю.

¹⁶Коли ж ми зайшли в Рим, Павлові дозволили жити окремо — лише з солдатом, який його пас.а ¹⁷Через три дні він скликав верхівку юдеїв. Коли ті підтягнулися, він їм такий: «Брати, я нічого не мутив ні проти нашого народу, ні проти звичаїв предків, але мене як в'язня з Єрусалима здали в руки римлянам. ¹⁸Вони мене допитали й хотіли відпустити, бо за мною не було нічого такого, за що світить смерть. ¹⁹Але юдеї вперлися й почали заперечувати, тож мені не лишилося нічого іншого, як звернутися до цезаря, — і не тому, що я маю якісь пред'яви до свого народу. ²⁰Ось чому я вас і покликав — щоб побачитися й побазарити. Бо цей ланцюг на мені — через надію Ізраїлю».

²¹Вони йому такі: «Ми ніяких листів про тебе з Юдеї не отримували, і ніхто з братів, хто сюди прибував, не скидав і не ляпнув про тебе нічого поганого. ²²Але ми хочемо почути від тебе, яка в тебе позиція, бо про цю течію ми в темі: її всюди хейтять». ²³Вони домовилися з ним про день і прийшли до нього на квартиру ще в більшому складі. І з ранку до вечора він розкладав їм усе по поличках: свідчив про Царство Боже й переконував їх щодо Ісуса — і із Закону Мойсея, і з Пророків. ²⁴Частину народу його слова переконали, а решта ні в яку не вірила. ²⁵Так і не знайшовши спільної мови між собою, вони почали розходитися, а Павло кинув їм ще одне: «У саму точку сказав Святий Дух вашим батькам через пророка Ісаю,а ²⁶коли сказав: „Рушай до цього народу й скажи: вухами слухати будете, та нічого не вкурите; очима зирити будете, та так нічого й не побачите.

²⁷Бо серце цього народу задубіло, вухами вони ледь чують, а очі свої самі заплющили, — щоб, бува, не побачити очима, не почути вухами, не допетрати серцем і не навернутися, і щоб Я їх не зцілив“. ²⁸Тож зарубайте собі на носі: це Боже спасіння відправлено язичникам — і вони таки послухають!»

³⁰Цілих два роки він прожив на своїй зйомній хаті й приймав усіх, хто до нього заглядав, ³¹проповідував Царство Боже й навчав про Господа Ісуса Христа — відверто й без жодного страху, і ніхто йому не перекривав кисень.