27Короче, коли вже порішали, що ми відпливаємо до Італії, Павла й ще кількох арештантів здали сотникові на ім'я Юлій з Августової когорти. ²Ми загрузилися на корабель з Адраміттія, який мав петляти по місцях уздовж узбережжя Азії, і відчалили. З нами був Аристарх — македонець із Солуня. ³Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій повівся з Павлом реально по-людськи й дозволив йому змотатися до друзів, щоб ті про нього подбали. ⁴Звідти ми відчалили й пішли під прикриттям Кіпру, бо вітри дули прямо в лоб. ⁵Перемахнули відкрите море вздовж Кілікії та Памфілії й докотили до Міри в Лікії.

⁶Там сотник надибав олександрійський корабель, що йшов до Італії, і закинув нас на нього. ⁷Багато днів ми конкретно лагали на воді й ледве доповзли до Кніда. Вітер не пускав нас далі, тож ми пішли під прикриттям Криту навпроти Салмони. ⁸Ледь-ледь протиснулися вздовж узбережжя й дотягли до місця, яке звуть Гарні Гавані, а поруч там була Ласея. ⁹Минуло чимало часу, і плавати стало вже стрьомно, бо навіть Піст уже проскочив. Тож Павло почав їх попереджати, ¹⁰такий: «Народ, я бачу, що це плавання закінчиться жестю і капітальними втратами — і не тільки для вантажу й корабля, а й для наших життів».

¹¹Але сотник більше повівся на керманича й власника корабля, ніж на те, що казав Павло. ¹²Гавань була відстійна для зимівлі, тож більшість топила за те, щоб звалити звідти: може, якось вдасться дотягнути до Фенікса — критської гавані, що дивиться на південний захід і на північний захід, — і там перезимувати. ¹³Коли легенько задув південний вітерець, вони вирішили, що план уже в кишені, підняли якір і почесали впритул уздовж Криту. ¹⁴І тут невдовзі з боку острова налетів ураганний вітрюган — так званий Евракілон.а ¹⁵Корабель підхопило, і проти вітру він не вивозив, тож ми здалися — і нас просто понесло.

¹⁶Проскочивши під прикриттям острівця, що звався Кавда, ми насилу змогли втримати шлюпку.а ¹⁷Її підняли на борт і почали юзати підстраховку — обв'язувати корабель канатами знизу. А що боялися, як би їх не викинуло на мілини Сирту, спустили снасть і так дрейфували. ¹⁸Шторм нас конкретно молотив, тож наступного дня почали скидати вантаж за борт. ¹⁹А на третій день власними руками пожбурили за борт корабельне спорядження.а ²⁰Багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, а шторм тиснув не по-дитячому, тож зрештою вся надія, що ми врятуємося, просто злилася.

²¹Уже довго ніхто нічого не хавав. Тоді Павло встав посеред них і такий: «Мужики, треба було мене слухатися й не відчалювати від Криту — і ви б не нарвалися на цю жесть і ці втрати. ²²Але тепер я вас прошу: не вішайте носа! Бо ніхто з вас не загине — пропаде тільки корабель. ²³Бо цієї ночі біля мене став ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, ²⁴і такий: „Не шугайся, Павле! Тобі треба постати перед кесарем. І ось Бог подарував тобі всіх, хто пливе з тобою“. ²⁵Тож не кисніть, мужики! Я вірю Богові, що все буде саме так, як мені сказано.

²⁶Але нас має викинути на якийсь острів». ²⁷Настала чотирнадцята ніч, як нас мотало Адріатикою. Десь опівночі в моряків з'явилася чуйка, що до них наближається якась земля. ²⁸Закинули лот — двадцять сажнів. Трохи пройшли далі, знову заміряли — п'ятнадцять сажнів. ²⁹Боячись, що нас винесе десь на скелі, вони кинули з корми чотири якорі й молилися, щоб уже настав день.а ³⁰А моряки намагалися злиняти з корабля: спустили шлюпку на воду — типу вони збираються завести якорі з носа, ³¹і Павло такий сотникові й солдатам: «Якщо ці не лишаться на борту, вам не врятуватися».

³²Тоді солдати перерубали канати шлюпки й пустили її геть. ³³Поки не почало світати, Павло вмовляв усіх поїсти: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви на нервах чекаєте й сидите голодні, нічого в рот не беручи. ³⁴Тож прошу вас: поїжте — це вам треба, щоб вижити. Бо ні в кого з вас і волосина з голови не пропаде».а ³⁵Видав це, узяв хліб, подякував Богові на очах у всіх, розламав і почав їсти. ³⁶Тут у всіх піднявся настрій, і вони теж заточили хавчика.

³⁷А всього нас на кораблі було двісті сімдесят шість душ.а ³⁸Набивши пуза, вони почали полегшувати корабель — викидали пшеницю в море. ³⁹Коли розвиднілося, землі вони не впізнали, але засікли якусь затоку з пляжем і почали мізкувати, чи не вдасться загнати корабель туди на берег.а ⁴⁰Вони обрубали якорі й лишили їх у морі, заодно попустили канати стерен, підняли передній парус під вітер і взяли курс на пляж. ⁴¹Але їх занесло на мілину між двома течіями, і корабель сів на неї: ніс устряг намертво, а корму хвилі своєю силою розносили на шматки.

⁴²А солдати замутили план — повбивати в'язнів, щоб ніхто не відплив і не змився. ⁴³Але сотник хотів урятувати Павла й зарубав їхню затію. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати за борт і вибиратися на сушу, ⁴⁴а решті — хто на дошках, а хто на чомусь із корабля. І так вийшло, що всі врятувалися й дісталися суші.