Дії апостолів

Дії апостолів 27

27Короче, коли вже порішали, що ми відпливаємо до Італії, Павла й ще кількох арештантів здали сотникові на ім'я Юлій з Августової когорти. 2Ми загрузилися на корабель з Адраміттія, який мав петляти по місцях уздовж узбережжя Азії, і відчалили. З нами був Аристарх — македонець із Солуня. 3Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій повівся з Павлом реально по-людськи й дозволив йому змотатися до друзів, щоб ті про нього подбали. 4Звідти ми відчалили й пішли під прикриттям Кіпру, бо вітри дули прямо в лоб. 5Перемахнули відкрите море вздовж Кілікії та Памфілії й докотили до Міри в Лікії.

6Там сотник надибав олександрійський корабель, що йшов до Італії, і закинув нас на нього. 7Багато днів ми конкретно лагали на воді й ледве доповзли до Кніда. Вітер не пускав нас далі, тож ми пішли під прикриттям Криту навпроти Салмони. 8Ледь-ледь протиснулися вздовж узбережжя й дотягли до місця, яке звуть Гарні Гавані, а поруч там була Ласея. 9Минуло чимало часу, і плавати стало вже стрьомно, бо навіть Піст уже проскочив. Тож Павло почав їх попереджати, 10такий: «Народ, я бачу, що це плавання закінчиться жестю і капітальними втратами — і не тільки для вантажу й корабля, а й для наших життів».

11Але сотник більше повівся на керманича й власника корабля, ніж на те, що казав Павло. 12Гавань була відстійна для зимівлі, тож більшість топила за те, щоб звалити звідти: може, якось вдасться дотягнути до Фенікса — критської гавані, що дивиться на південний захід і на північний захід, — і там перезимувати. 13Коли легенько задув південний вітерець, вони вирішили, що план уже в кишені, підняли якір і почесали впритул уздовж Криту. 14І тут невдовзі з боку острова налетів ураганний вітрюган — так званий Евракілон. 15Корабель підхопило, і проти вітру він не вивозив, тож ми здалися — і нас просто понесло.

16Проскочивши під прикриттям острівця, що звався Кавда, ми насилу змогли втримати шлюпку. 17Її підняли на борт і почали юзати підстраховку — обв'язувати корабель канатами знизу. А що боялися, як би їх не викинуло на мілини Сирту, спустили снасть і так дрейфували. 18Шторм нас конкретно молотив, тож наступного дня почали скидати вантаж за борт. 19А на третій день власними руками пожбурили за борт корабельне спорядження. 20Багато днів не було видно ні сонця, ні зірок, а шторм тиснув не по-дитячому, тож зрештою вся надія, що ми врятуємося, просто злилася.

21Уже довго ніхто нічого не хавав. Тоді Павло встав посеред них і такий: «Мужики, треба було мене слухатися й не відчалювати від Криту — і ви б не нарвалися на цю жесть і ці втрати. 22Але тепер я вас прошу: не вішайте носа! Бо ніхто з вас не загине — пропаде тільки корабель. 23Бо цієї ночі біля мене став ангел Бога, Якому я належу і Якому служу, 24і такий: „Не шугайся, Павле! Тобі треба постати перед кесарем. І ось Бог подарував тобі всіх, хто пливе з тобою“. 25Тож не кисніть, мужики! Я вірю Богові, що все буде саме так, як мені сказано.

26Але нас має викинути на якийсь острів». 27Настала чотирнадцята ніч, як нас мотало Адріатикою. Десь опівночі в моряків з'явилася чуйка, що до них наближається якась земля. 28Закинули лот — двадцять сажнів. Трохи пройшли далі, знову заміряли — п'ятнадцять сажнів. 29Боячись, що нас винесе десь на скелі, вони кинули з корми чотири якорі й молилися, щоб уже настав день. 30А моряки намагалися злиняти з корабля: спустили шлюпку на воду — типу вони збираються завести якорі з носа, 31і Павло такий сотникові й солдатам: «Якщо ці не лишаться на борту, вам не врятуватися».

32Тоді солдати перерубали канати шлюпки й пустили її геть. 33Поки не почало світати, Павло вмовляв усіх поїсти: «Сьогодні вже чотирнадцятий день, як ви на нервах чекаєте й сидите голодні, нічого в рот не беручи. 34Тож прошу вас: поїжте — це вам треба, щоб вижити. Бо ні в кого з вас і волосина з голови не пропаде». 35Видав це, узяв хліб, подякував Богові на очах у всіх, розламав і почав їсти. 36Тут у всіх піднявся настрій, і вони теж заточили хавчика.

37А всього нас на кораблі було двісті сімдесят шість душ. 38Набивши пуза, вони почали полегшувати корабель — викидали пшеницю в море. 39Коли розвиднілося, землі вони не впізнали, але засікли якусь затоку з пляжем і почали мізкувати, чи не вдасться загнати корабель туди на берег. 40Вони обрубали якорі й лишили їх у морі, заодно попустили канати стерен, підняли передній парус під вітер і взяли курс на пляж. 41Але їх занесло на мілину між двома течіями, і корабель сів на неї: ніс устряг намертво, а корму хвилі своєю силою розносили на шматки.

42А солдати замутили план — повбивати в'язнів, щоб ніхто не відплив і не змився. 43Але сотник хотів урятувати Павла й зарубав їхню затію. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати за борт і вибиратися на сушу, 44а решті — хто на дошках, а хто на чомусь із корабля. І так вийшло, що всі врятувалися й дісталися суші.