7І тут первосвященник такий: «Ну шо, це все так і є?» ²А він на це: «Брати й батьки, слухайте сюди! Бог слави з'явився нашому прабатькові Авраамові, коли той ще жив у Месопотамії, ще до того, як він осів у Харані, ³і сказав йому: „Виходь зі своєї землі й від своєї рідні — і го в землю, яку Я тобі покажу“. ⁴Тоді він звалив із землі халдеїв і осів у Харані. А звідти, після смерті його баті, Бог переселив його в цю землю, де ви тепер живете. ⁵І не дав йому в ній ніякого спадку — ані клаптика, де ногу поставити. Але пообіцяв віддати її у володіння йому та його нащадкам після нього, хоча малого в нього тоді ще не було.

⁶А Бог сказав ось що: його нащадки будуть зайдами в чужій землі, там їх зроблять рабами й чотириста років будуть їх аб'юзити. ⁷„А той народ, у якого вони будуть у рабстві, Я Сам судитиму, — сказав Бог. — А після цього вони звідти вийдуть і служитимуть Мені на цьому місці“. ⁸І Він дав йому завіт обрізання. Так Авраам став батьком Ісаака й обрізав його на восьмий день, а далі понеслося: Ісаак — батько Якова, а Яків — дванадцятьох патріархів. ⁹А патріархи, яких гризла заздрість до Йосипа, збули його в Єгипет. Але Бог був із ним ¹⁰і витягнув його з усіх його халеп, дав йому прихильність і мудрість перед фараоном, царем Єгипту, і той поставив його рулити Єгиптом і всім своїм двором.

¹¹А потім на весь Єгипет і Ханаан прийшов голод — настала повна жесть, і наші предки ніде не могли знайти хавчика. ¹²Коли Яків пронюхав, що в Єгипті є зерно, він уперше відправив туди наших предків. ¹³А вдруге Йосип відкрився своїм братам, і фараон тепер був у курсі, що в Йосипа за рідня. ¹⁴Тоді Йосип послав і покликав до себе свого батю Якова та всю рідню — сімдесят п'ять душ. ¹⁵Тож Яків подався в Єгипет і там помер — і сам він, і наші предки.

¹⁶Їх перевезли в Сихем і поклали в гробниці, яку Авраам купив за срібло в синів Еммора в Сихемі. ¹⁷Коли ж наближався час обітниці, яку Бог дав Авраамові, народ у Єгипті ріс як на дріжджах і множився,а ¹⁸аж поки над Єгиптом не постав інший цар, який про Йосипа був не в темі. ¹⁹Цей цар крутив мутки проти нашого роду й пресував наших предків: змушував їх викидати своїх немовлят, щоб ті не вижили. ²⁰Саме тоді народився Мойсей, і в Божих очах він був гарнющий малий. Три місяці його ростили вдома в батька.

²¹А коли його залишили напризволяще, його підібрала фараонова дочка й виростила собі як сина. ²²Мойсея прокачали всією мудрістю єгиптян, і він був потужний і на словах, і в ділі. ²³Коли йому стукнуло сорок, йому запало в серце провідати своїх братів — синів Ізраїля. ²⁴І коли він побачив, як одного з них кривдять, то вписався за нього й помстився за того, кого гнобили: завалив єгиптянина. ²⁵Він думав, що брати допетрають: Бог його руками дає їм спасіння. Але до них не дійшло.

²⁶Наступного дня він нарисувався перед тими, що махалися, і пробував їх помирити: „Мужики, ви ж брати! Нащо ви один на одного наїжджаєте?“ ²⁷Але той, хто кривдив свого ближнього, пхнув його й видав: „Хто тебе поставив над нами главним і суддею? ²⁸Шо, і мене хочеш замочити, як учора замочив єгиптянина?“ ²⁹Від цих слів Мойсей дав драла й жив зайдою в землі Мадіям, де став батьком двох синів. ³⁰Пролетіло сорок років, і в пустелі біля гори Синай йому з'явився ангел у вогняному полум'ї куща.а

³¹Мойсей побачив це видіння й був у шоці. А коли він підійшов ближче, щоб роздивитися, пролунав голос Господа: ³²„Я — Бог твоїх батьків, Бог Авраама, і Ісаака, і Якова“. Мойсея аж затрусило, і він шугався навіть глянути. ³³А Господь йому такий: „Скидай сандалі з ніг, бо місце, де ти стоїш, — свята земля. ³⁴Я бачив, добре бачив, як знущаються з Мого народу в Єгипті, і чув їхні стогони — і Я зійшов, щоб їх вирвати звідти. А тепер давай: Я посилаю тебе в Єгипет“. ³⁵Цього самого Мойсея, якого вони відшили словами: „Хто тебе поставив главним і суддею?“ — саме його Бог послав і правителем, і визволителем через ангела, що з'явився йому в кущі.

³⁶Саме він вивів їх, творячи дива й знаки в Єгипті, на Червоному морі й у пустелі — сорок років. ³⁷Це той самий Мойсей, який сказав синам Ізраїля: „Бог поставить вам пророка з ваших же братів — такого, як я“. ³⁸Це він був на зібранні в пустелі — з ангелом, який говорив із ним на горі Синай, і з нашими предками. Це він отримав живі слова, щоб передати їх нам. ³⁹Але наші предки не захотіли його слухатися — вони його відфутболили й серцями потягнулися назад у Єгипет, ⁴⁰кажучи Ааронові: „Зроби нам богів, які йтимуть попереду нас. Бо цей Мойсей, що вивів нас із Єгипту, — ми без поняття, що з ним сталося“.

⁴¹І в ті дні вони змайстрували теля, принесли ідолові жертву й тусили, кайфуючи від того, що наробили своїми руками. ⁴²Тоді Бог відвернувся від них і віддав їх на те, щоб вони поклонялися небесному війську, як написано в книзі пророків: „Хіба Мені ви приносили забитих тварин і жертви сорок років у пустелі, доме Ізраїлів? ⁴³Ви ж тягали з собою намет Молоха й зорю вашого бога Рефана — фігурки, які ви зробили, щоб їм поклонятися. Тож Я вишлю вас аж за Вавилон“. ⁴⁴Намет свідчення був у наших предків у пустелі — так, як наказав Той, Хто говорив із Мойсеєм: зробити його за тим шаблоном, який той бачив. ⁴⁵Наші предки отримали його в спадок і разом з Ісусом Навином занесли сюди, коли захоплювали землю народів, яких Бог випер з-перед наших предків, — і так аж до часів Давида, ⁴⁶який знайшов благодать у Бога й попросив, щоб міг знайти оселю для дому Якова.а

⁴⁷А дім Йому збудував уже Соломон. ⁴⁸Тільки ж Всевишній не живе в хатах ручної роботи, як каже пророк: ⁴⁹„Небо — Мій престол, а земля — підніжжя для Моїх ніг. Яку хату ви Мені збудуєте, — каже Господь, — або яке місце буде для Мого відпочинку? ⁵⁰Хіба не Моя рука створила все це?“ ⁵¹Ви твердолобі, з необрізаними серцями й вухами! Ви вічно бикуєте проти Святого Духа: які були ваші предки, такі й ви.

⁵²Котрого з пророків ваші предки не цькували? Вони повбивали тих, хто наперед сповіщав про прихід Праведного, — а ви тепер стали Його зрадниками й убивцями, ⁵³ви, що отримали Закон через накази ангелів, — і забили на нього!» ⁵⁴Коли вони це почули, у них аж бомбануло всередині, і вони скреготали на нього зубами. ⁵⁵А він, сповнений Святого Духа, втупився в небо й побачив Божу славу та Ісуса, що стоїть праворуч від Бога, ⁵⁶і сказав: «Зирте! Я бачу небеса навстіж і Сина Людського, що стоїть праворуч від Бога!»

⁵⁷Тоді вони заверещали на всю горлянку, позатуляли собі вуха й усі як один налетіли на нього, ⁵⁸виперли його за місто й почали гатити камінням. А свідки поскидали свої шмотки біля ніг одного молодого пацана на ім'я Савл. ⁵⁹І поки вони жбурляли каміння в Стефана, він взивав: «Господи Ісусе, прийми мій дух!» ⁶⁰Потім він упав на коліна й закричав що є сили: «Господи, не записуй їм цього гріха!» І, сказавши це, він заснув.