9Кажу правду в Христі, без жодного фейку, і моє сумління в Святому Дусі підтверджує це разом зі мною: 2мене реально накриває величезний смуток, а серце без перерви ниє від болю. 3Бо я б аж сам хотів бути проклятим і відрізаним від Христа заради своїх братів — моєї рідні по тілу. 4Вони ізраїльтяни, і за ними записано все: усиновлення, слава, завіти, дарування Закону, служіння Богові й обітниці; 5їхні — праотці, і з їхнього ж роду по тілу походить Христос, Який є Бог над усім, благословенний навіки. Амінь.
6Але це зовсім не означає, що Боже слово не спрацювало. Бо не всі, хто з Ізраїлю, по факту є Ізраїлем, 7і не всі вони автоматом діти тільки через те, що з Авраамового роду. Ні, ось як: «Від Ісаака назветься тобі потомство». 8Тобто по базі так: не діти по тілу — Божі діти, а діти обітниці йдуть у залік як потомство. 9Бо слово обітниці звучить ось так: «У цей самий час Я прийду, і в Сари буде син». 10І це ще не все: Ревека теж завагітніла від одного чоловіка — від Ісаака, нашого праотця.
11Ще до того, як малі народилися й устигли зробити щось добре чи погане, — щоб Божий задум, який тримається на виборі, стабільно стояв не на ділах, а на Тому, Хто кличе, — 12їй було сказано: «Старший пахатиме на молодшого». 13Як і написано: «Якова Я полюбив, а Ісава зненавидів». 14І шо тепер скажемо? Що в Бога є несправедливість? Та ні в якому разі! 15Бо Він каже Мойсеєві: «Я помилую того, кого помилую, і зглянуся над тим, над ким зглянуся».
16Тож усе вирішує не той, хто хоче, і не той, хто жене на всіх парах, а Бог, Який милує. 17Бо Писання каже фараонові: «Саме для цього Я тебе й підняв — щоб показати на тобі Мою силу і щоб про Моє ім'я розтрубили по всій землі». 18Короче, кого Він хоче — того милує, а кого хоче — того ожорсточує. 19Ти мені на це такий: «То чого ж Він тоді ще й винуватить? Хто взагалі може піти проти Його волі?» 20Стоп, людино, а ти взагалі хто такий, щоб огризатися Богові? Хіба виліплена річ скаже тому, хто її виліпив: «Нащо ти мене таким зробив?»
21Або що, гончар не має права над глиною — з того самого замісу зліпити одну посудину для почесного вжитку, а іншу для непочесного? 22А що, як Бог, бажаючи показати Свій гнів і засвітити Свою силу, з величезним терпінням стерпів посудини гніву, що вже готові під знищення, 23і щоб показати весь розмах Своєї слави на посудинах милості, які Він заздалегідь заготовив для слави, — 24тобто на нас, яких Він і покликав, — не тільки з юдеїв, а й з язичників? 25Як Він і в Осії каже: «Тих, хто був не Мій народ, Я назву Моїм народом, а нелюбу — улюбленою».
26«І станеться так: на тому самому місці, де їм сказали: „Ви не Мій народ“, — там їх назвуть синами живого Бога». 27А Ісая аж волає про Ізраїль: «Навіть якщо синів Ізраїлю буде стільки, як піску в морі, спасеться тільки залишок, 28бо Господь виконає Свій присуд на землі — повністю й без затягувань». 29І як Ісая ще наперед сказав: «Якби Господь Саваот не залишив нам нащадків, ми б уже були як Содом і стали б точнісінько як Гоморра». 30То що скажемо? Те, що язичники, які за праведністю навіть не ганялися, її таки отримали — праведність, що від віри, 31а Ізраїль, який ганявся за Законом праведності, до цього Закону так і не дотягнув.
32Чого так? Бо шукали його не вірою, а ніби ділами. Вони перечепилися об камінь спотикання, 33як і написано: «Ось Я кладу на Сіоні камінь спотикання і скелю, що збиває з ніг; і хто вірить у Нього, той не опиниться в зашкварі».