16Короче, Павло докотив і до Дервії, і до Лістри. І ось там був один учень на ім'я Тимофій — син юдейки, яка вірила, а батя в нього був грек. ²Брати в Лістрі та Іконії стабільно давали про нього топові відгуки. ³Павло захотів узяти його з собою в дорогу. Тож він узяв його й зробив йому обрізання через юдеїв, які жили в тих краях, бо всі були в темі, що його батя — грек. ⁴Коли вони петляли містами, то передавали людям постанови, які ухвалили апостоли й старійшини в Єрусалимі, щоб ті їх дотримувалися. ⁵Тож церкви прокачувалися у вірі, і щодня їх ставало все більше.

⁶Вони пройшли Фригію та галатський край, бо Святий Дух не дав їм зеленого світла нести слово в Азії. ⁷Дійшовши до Мисії, вони пробували рвонути у Віфінію, але Дух Ісуса їх не пустив. ⁸Тож вони проскочили Мисію і спустилися до Троади. ⁹І вночі Павлові з'явилося видіння: стоїть там один македонець і благає його: «Перебирайся в Македонію і виручай нас!» ¹⁰Щойно він побачив це видіння, ми одразу почали шукати варіки, як вибратися в Македонію, бо допетрали: Бог покликав нас звіщати їм Добру Новину.а

¹¹Тож ми відчалили від Троади й прямим курсом чесонули до Самофракії, а наступного дня — до Неаполя, ¹²а звідти — до Филип: це місто того округу Македонії, римська колонія. У цьому місті ми зависли на кілька днів.а ¹³А в суботу ми вийшли за браму до річки, де, як ми думали, було місце молитви. Ми присіли й розговорилися з жінками, які там зібралися.а ¹⁴І слухала одна жінка на ім'я Лідія: вона торгувала пурпуровими тканинами, була з міста Тіятири й шанувала Бога. Господь відкрив їй серце, щоб вона залипала на тому, що казав Павло. ¹⁵Коли її та її домашніх охрестили, вона почала нас умовляти: «Якщо ви визнали мене вірною Господу, то заходьте до мене додому й вписуйтеся в мене». І таки нас уламала.

¹⁶Якось, коли ми топали на місце молитви, нам трапилася одна дівчина-рабиня, у якій сидів віщий дух. Своїм ворожінням вона приносила своїм господарям купу бабок. ¹⁷Вона ходила хвостом за Павлом і за нами й стабільно горлала: «Ці люди — раби Всевишнього Бога! Вони звіщають вам шлях спасіння!»а ¹⁸І так вона робила багато днів. Павла це реально дістало, він обернувся й каже духові: «Наказую тобі в ім'я Ісуса Христа: вийди з неї!» І той вийшов тієї ж години. ¹⁹Коли її господарі побачили, що їхня надія на навар накрилася, вони схопили Павла й Силу й потягли на ринкову площу до начальства. ²⁰Вони привели їх до магістратів і такі: «Ці типи — юдеї, і вони ставлять на вуха все наше місто.

²¹Вони впарюють звичаї, які нам, римлянам, не можна ні приймати, ні практикувати». ²²Купа народу теж підірвалася проти них, а магістрати зірвали з них одяг і наказали відлупцювати їх різками. ²³Надававши їм нехило ударів, їх кинули за ґрати й наказали тюремникові пильнувати їх на всі сто. ²⁴Отримавши такий наказ, той закинув їх у внутрішню камеру й замкнув їм ноги в колодки. ²⁵Десь опівночі Павло й Сила молилися й співали Богові хвалу, а в'язні слухали їх, ловлячи кожне слово.

²⁶І раптом як ушкварив потужний землетрус — аж фундамент в'язниці захитався! Тієї ж миті всі двері повідчинялися, а з усіх поспадали кайдани. ²⁷Тюремник прокинувся, побачив, що двері в'язниці відчинені, вихопив меч і вже збирався себе порішити, бо думав, що в'язні змилися. ²⁸Але Павло на весь голос крикнув: «Стоп, не роби собі лиха — ми всі тут!»а ²⁹Той попросив світла, влетів усередину й, трусячись від страху, кинувся в ноги Павлові й Силі. ³⁰Потім вивів їх надвір і питає: «Панове, що мені робити, щоб спастися?»

³¹А вони відповіли: «Повір у Господа Ісуса — і спасешся ти і вся твоя хата».а ³²І вони розповіли слово Господа йому й усім, хто був у нього вдома.а ³³Тієї ж нічної години він забрав їх і відмив їм рани від ударів, і одразу ж охрестили його самого й усіх його домашніх. ³⁴Він привів їх до себе в хату, накрив їм стіл і разом з усіма домашніми був на сьомому небі від того, що повірив у Бога. ³⁵Коли розвиднілося, магістрати прислали лікторів із наказом: «Відпусти тих чуваків».

³⁶Тюремник передав ці слова Павлові: «Магістрати прислали сказати, щоб вас відпустили. Тож тепер на вихід — ідіть з миром». ³⁷Але Павло їм такий: «Нас, римлян, публічно віддубасили без жодного суду, запроторили в тюрягу, а тепер втихаря випихають? Ну ні! Хай самі прийдуть і виведуть нас». ³⁸Ліктори скинули магістратам ці слова. А ті, почувши, що це римляни, капітально настрахалися. ³⁹Тож вони прийшли, почали їх умовляти, вивели й усе просили звалити з міста. ⁴⁰Вийшовши з в'язниці, вони підвалили до Лідії, побачилися з братами, підбадьорили їх — і рвонули звідти.