7Коли Він виклав людям, які Його слухали, усе, що мав сказати, то зарулив у Капернаум. ²А в одного сотника був раб, капець який хворий, — от-от мав відкинутися, а для сотника він був на вагу золота. ³Почувши про Ісуса, він відправив до Нього юдейських старійшин, щоб ті попросили Його прийти й витягнути його раба. ⁴Ті підвалили до Ісуса й на повному серйозі почали Його вмовляти: «Він реально заслуговує, щоб Ти це для нього зробив, ⁵бо він любить наш народ і сам нам синагогу звів».

⁶Ісус рушив з ними. Коли Він був уже недалеко від дому, сотник відправив друзів сказати Йому: «Господи, не заморочуйся, бо я не тягну на те, щоб Ти зайшов під мій дах. ⁷Тому я й сам не поліз до Тебе — не вважав себе достойним. Просто скажи слово — і хай мій хлопець одужає. ⁸Бо я й сам людина підневільна — наді мною є начальство, а під моєю рукою солдати. Кажу одному: „Рушай!“ — і він валить; іншому: „Давай сюди!“ — і він тут як тут; а своєму рабові: „Зроби оце!“ — і той робить». ⁹Почувши це, Ісус був ним вражений. Він обернувся до купи народу, що сунула за Ним, і видав: «Кажу вам: навіть в Ізраїлі Я не знайшов такої потужної віри!» ¹⁰А ті, кого посилали, вернулися на хату й застали раба вже здоровим.

¹¹Невдовзі після цього Він почесав у місто, що зветься Наїн, а з Ним ішли Його учні й ціла купа народу. ¹²Тільки Він наблизився до міської брами, аж тут виносять покійника — єдиного сина в мами, а вона ще й удова. І з нею йшло чимало людей з міста. ¹³Господь побачив її, і Йому стало її до болю шкода. Він каже їй: «Не плач». ¹⁴Він підійшов і торкнувся мар, а ті, хто ніс, так і стали. І Він: «Хлопче, тобі кажу: вставай!» ¹⁵І мрець сів і давай говорити. І Він віддав його мамі.

¹⁶Усіх накрило страхом, і вони прославляли Бога: «Великий пророк піднявся серед нас!» і «Бог навідався до Свого народу!» ¹⁷І цей хайп про Нього розлетівся по всій Юдеї й по всій окрузі. ¹⁸Учні Івана скинули йому інфу про все це. ¹⁹Тоді Іван покликав двох своїх учнів і відправив їх до Господа спитати: «Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати когось іншого?» ²⁰Ці чуваки підвалили до Нього й кажуть: «Іван Хреститель відправив нас до Тебе спитати: „Ти Той, Хто має прийти, чи нам чекати когось іншого?“»

²¹Якраз тоді Він зцілив багатьох від хвороб, болячок і злих духів, а багатьом сліпим подарував зір. ²²І Він відповів їм: «Гайда назад і розкажіть Іванові, що ви бачили й чули: сліпі прозрівають, кульгаві ходять, прокажені очищаються, глухі чують, мертві воскресають, бідним звіщають Добру Новину. ²³І щасливий той, хто не спіткнеться через Мене». ²⁴Коли Іванові посланці звалили, Він почав розповідати тусовці про Івана: «Що ви ходили зирити в пустелю? Очерет, який вітер гойдає? ²⁵Ну то що ви ходили побачити? Мужика в м'якенькому прикиді? Та ті, хто носить шикарний прикид і живе на широку ногу, сидять по царських палацах.

²⁶То що ж ви ходили побачити? Пророка? Ага, кажу вам, — і того, хто рівнем вище за пророка. ²⁷Це той, про кого написано: „Ось Я відправляю Свого посланця попереду Тебе — він прокладе Тобі дорогу перед Тобою“. ²⁸Кажу вам: серед народжених жінками немає нікого крутішого за Івана. Але найменший у Царстві Божому — крутіший за нього».а ²⁹І весь народ, що слухав, навіть митники, визнали Бога праведним, — бо вже прийняли хрещення від Івана. ³⁰А от фарисеї та знавці Закону відшили Божий задум щодо себе, бо не прийняли хрещення від Івана.

³¹«Тож із чим Мені порівняти людей цього покоління? На що вони схожі?а ³²Вони як малеча, що сидить на базарі й гукає одне одному: „Ми вам на флейті грали — а ви не танцювали; ми вам співали жалобу — а ви не ревли“. ³³Бо прийшов Іван Хреститель — хліба не хаває, вина не п'є, — а ви: „Та в нього демон!“ ³⁴Прийшов Син Людський — хаває і п'є, — а ви: „Гляньте: ненажера й п'янчуга, друг митників і грішників!“ ³⁵Але правоту мудрості доводять усі її діти».

³⁶Один із фарисеїв усе кликав Його, щоб Він у нього похавав. Він зайшов у дім фарисея і вмостився за столом. ³⁷І тут — у тому місті була одна жінка, грішниця. Прознавши, що Він за столом у домі фарисея, вона прийшла з алебастровим флаконом ароматної олії, ³⁸стала ззаду біля Його ніг, уся в сльозах, і давай змочувати Йому ноги сльозами й витирати їх своїм волоссям, а ще цілувала Йому ноги й мастила їх олією. ³⁹Побачивши це, фарисей, який Його запросив, подумки такий: «Якби Цей був пророком, Він би вже розкусив, хто й що це за жінка до Нього торкається, — вона ж грішниця!» ⁴⁰Ісус відповів йому на це: «Симоне, є в Мене до тебе розмова». А той: «Учителю, кажи».

⁴¹«Короче, було в одного кредитора двоє боржників: один винен п'ятсот денаріїв, а другий — п'ятдесят. ⁴²Віддавати їм було нічим, і він обом усе списав. Ну і хто з них любитиме його більше?» ⁴³Симон такий: «Думаю, той, кому він списав більше». А Він йому: «Ти розсудив у точку». ⁴⁴І, обернувшись до жінки, Він сказав Симонові: «Бачиш оцю жінку? Я прийшов до тебе в хату — ти Мені води для ніг не дав, а вона сльозами змочила Мені ноги й витерла їх своїм волоссям. ⁴⁵Ти Мені й поцілунку не дав, а вона, відколи Я зайшов, без перерви цілує Мені ноги.

⁴⁶Ти Мені голову навіть простою олією не помастив, а вона ароматною олією помастила Мені ноги. ⁴⁷Тому кажу тобі: прощено її гріхи — а їх у неї був вагон, — бо вона полюбила по повній. А кому мало прощається, той і любить мало». ⁴⁸А їй Він сказав: «Твої гріхи прощено». ⁴⁹І ті, хто був з Ним за столом, почали перетирати між собою: «Хто Він такий, що навіть гріхи прощає?» ⁵⁰А жінці Він сказав: «Твоя віра тебе врятувала. Іди з миром».