13Того ж дня Ісус вийшов із дому й сів біля моря. ²І довкола Нього зібралася така купа народу, що Він зайшов у човен і сів там, а вся тусовка стояла на березі. ³І Він багато чого розповів їм у притчах, такий: «Дивіться: вийшов сіяч сіяти. ⁴І поки він сіяв, частина зерна впала край дороги — налетіли птахи й усе схавали. ⁵Інша частина впала на кам'янисте, де землі було на мінімалках, і на раз проросла, бо ґрунт був неглибокий.

⁶Та щойно зійшло сонце, її конкретно припекло, і через те, що не мала коріння, вона всохла. ⁷Ще частина впала в колючки, а колючки вимахали й задушили її. ⁸А ще інша впала на топову землю й видавала врожай: де в сто разів більше, де в шістдесят, де в тридцять. ⁹У кого є вуха — хай слухає!» ¹⁰Учні підвалили до Нього й питають: «Чого Ти говориш до них притчами?»

¹¹А Він їм у відповідь: «Вам дано знати таємниці Царства Небесного, а їм — не дано. ¹²Бо хто має, тому буде дано ще, і в нього буде навалом; а в того, хто не має, заберуть навіть те, що він має. ¹³Тому Я й говорю їм притчами: бо вони зирять — і не бачать, слухають — і не чують, і не допетрують. ¹⁴І на них збувається пророцтво Ісаї, яке каже: „Слухати будете й слухати — та так і не зрозумієте; дивитися будете й дивитися — та так і не побачите. ¹⁵Бо серце цього народу зачерствіло, вухами вони ледве чують, а очі свої заплющили, щоб, бува, не побачити очима, не почути вухами, не зрозуміти серцем і не навернутися, — і щоб Я не зцілив їх“.

¹⁶А от ваші очі щасливі, бо бачать, і ваші вуха — бо чують. ¹⁷Бо правду кажу вам: маса пророків і праведних мріяли побачити те, що бачите ви, — і не побачили, і почути те, що чуєте ви, — і не почули. ¹⁸Тож ви послухайте притчу про сіяча. ¹⁹До кожного, хто чує слово про Царство, але не в'їжджає, приходить лукавий і цупить те, що посіяно в його серці. Це той, хто посіяний край дороги. ²⁰А посіяний на кам'янистому — це той, хто чує слово й з ходу з кайфом його приймає.

²¹Але коріння в ньому нема, і його вистачає ненадовго: щойно починаються жорсткі напряги чи булінг через слово, він одразу ж збивається з дороги. ²²А посіяний серед колючок — це той, хто чує слово, але загрузи цього віку й оманливі бабки душать слово, і воно не дає плоду. ²³А посіяний на топовій землі — це той, хто чує слово й вкурює; такий реально приносить плід і видає: хто в сто разів більше, хто в шістдесят, хто в тридцять». ²⁴Ще одну притчу Він підкинув їм і каже: «Царство Небесне схоже на мужика, який посіяв на своєму полі добре насіння. ²⁵А поки народ дрих, прийшов його ворог, підсіяв кукіль просто серед пшениці й звалив.

²⁶Коли ж посіви пішли в ріст і заколосилися, тоді спалився й кукіль. ²⁷Тоді раби господаря підкотили до нього й питають: „Пане, ти ж класне насіння сіяв на своєму полі, ні? Звідки ж тоді там кукіль?“ ²⁸А він їм: „Це якийсь ворог утнув“. Раби ж йому: „То шо, хочеш, ми підемо й повисмикуємо його?“ ²⁹А він: „Ні, а то, поки збиратимете кукіль, ще й пшеницю разом із ним з корінням повириваєте. ³⁰Хай собі ростуть обоє разом аж до жнив, а в жнива я скажу женцям: «Першим ділом зберіть кукіль і пов'яжіть його у в'язанки, щоб спалити, а пшеницю згребіть у мій амбар»“».

³¹Він підкинув їм іще одну притчу: «Царство Небесне схоже на гірчичне зерно, яке один мужик узяв і посіяв на своєму полі. ³²Воно взагалі найдрібніше з усіх насінин, але як виросте, то переростає всю городину й стає деревом, так що птахи небесні прилітають і зависають у його гілках». ³³Ще одну притчу Він розповів їм: «Царство Небесне схоже на закваску, яку жінка взяла й заховала в три мірки борошна, аж поки не підійшло все тісто». ³⁴Усе це Ісус говорив людям притчами, і без притчі нічого їм не говорив, ³⁵щоб збулося сказане через пророка: «Відкрию рота в притчах, видам приховане від заснування світу».

³⁶Тоді Він відпустив купу народу й пішов у хату. Учні Його підійшли до Нього й просять: «Розжуй нам притчу про кукіль на полі». ³⁷А Він у відповідь: «Той, хто сіє добре насіння, — це Син Людський; ³⁸поле — це світ; добре насіння — це сини Царства, а кукіль — сини лукавого; ³⁹ворог, що посіяв його, — це диявол; жнива — це кінець віку, а женці — ангели. ⁴⁰Тож як кукіль збирають і палять у вогні, так буде й наприкінці віку: ⁴¹Син Людський пошле Своїх ангелів, і вони зберуть із Його Царства все, що збиває з дороги, і тих, хто чинить беззаконня, ⁴²і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.

⁴³Тоді праведні засяють, як сонце, у Царстві їхнього Отця. У кого є вуха — хай слухає! ⁴⁴Царство Небесне схоже на скарб, захований у полі: один чувак знайшов його й знову заховав, а тоді на радощах іде, продає всі свої манатки й купує те поле. ⁴⁵А ще Царство Небесне схоже на купця, який полює на класні перли. ⁴⁶Знайшов він одну перлину, що коштує шалені бабки, — пішов, розпродав усе, що мав, і купив її. ⁴⁷А ще Царство Небесне схоже на невід, який закинули в море і який нагріб усього підряд.

⁴⁸Коли він наповнився, його витягли на берег, посідали й повибирали все норм у посудини, а відстій викинули геть. ⁴⁹Так буде й наприкінці віку: вийдуть ангели й відділять злих від праведних ⁵⁰і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів. ⁵¹Ви все це допетрали?» Вони Йому кажуть: «Ага». ⁵²А Він їм: «Тому кожен учитель Закону, який став учнем Царства Небесного, схожий на хазяїна, що дістає зі своїх запасів і новеньке, і олдскульне».

⁵³Коли Ісус закінчив ці притчі, Він почесав звідти. ⁵⁴Прийшовши у Своє рідне місто, Він навчав людей у їхній синагозі, так що вони були в шоці й перетирали: «Звідки в Нього така мудрість і ці чудеса? ⁵⁵Це ж син тесляра, ні? Хіба Його маму звуть не Марія, а Його брати — не Яків, Йосип, Симон і Юда?а ⁵⁶І хіба всі Його сестри не тусять тут, серед нас? То звідки в Нього все це?» ⁵⁷І вони об Нього спотикалися. А Ісус їм такий: «Пророк ніде не лишається без респекту, хіба що в рідному місті та у власній хаті».

⁵⁸І Він не зробив там багато чудес через їхнє невір'я.