12І тут Він почав говорити з ними притчами: «Короче, один мужик посадив виноградник, обніс його парканом, викопав яму під чавило, збудував вежу, здав його в оренду виноградарям, а сам звалив за кордон. ²Коли прийшов сезон, він заслав до виноградарів раба, щоб той забрав у них частку врожаю з виноградника. ³А ті скрутили його, відмутузили й відшили з порожніми руками. ⁴Тоді він знову заслав до них іншого раба. Тому вони розбили голову й зашкварили.а ⁵Він відправив ще одного — того вже замочили. І так ще з багатьма: кого віддубасили, а кого й порішили.

⁶Залишався в нього ще один — його любий син. Його він і відправив до них останнім, такий: „До мого сина вони вже поставляться з респектом“. ⁷Але ті виноградарі перетирають між собою: „Це ж спадкоємець! Го його приб'ємо — і спадщина буде наша!“ ⁸Ну й схопили його, грохнули та викинули геть із виноградника. ⁹І шо тепер зробить господар виноградника? Прикотить, знищить тих виноградарів, а виноградник віддасть іншим. ¹⁰Ви хіба навіть цього місця з Писання не читали: „Камінь, який відкинули будівничі, став головним наріжним каменем.

¹¹Це від Господа сталося, і це дивовижно в наших очах“?» ¹²Вони шукали, як Його схопити, але шугалися купи народу, бо до них дійшло, що цю притчу Він розповів про них. Тож вони залишили Його й почесали геть. ¹³І ось вони підсилають до Нього кількох фарисеїв та іродіан, щоб підловити Його на слові. ¹⁴Ті підвалюють і такі: «Учителю, ми в курсі, що Ти чесний і ні під кого не прогинаєшся: Тобі без різниці, хто перед Тобою, — Ти по правді навчаєш Божої дороги. Чи можна платити податок кесареві, чи ні? ¹⁵Платити нам чи не платити?» А Він бачив їхнє лицемірство наскрізь і каже їм: «Нащо ви Мене випробовуєте? Принесіть-но Мені динарій — хочу глянути».

¹⁶Ті принесли. А Він їм: «Чий тут портрет і чий напис?» Вони Йому: «Кесаря». ¹⁷Тоді Ісус їм відповів: «Що кесареве — віддайте кесареві, а що Боже — Богові». І вони були від Нього в повному шоці. ¹⁸Потім до Нього нарисовуються садукеї — ті, що кажуть, ніби воскресіння не буває, — і давай Його розпитувати: ¹⁹«Учителю, Мойсей прописав нам: якщо в когось помре брат і залишить дружину, а дитини не залишить, то його брат має взяти ту жінку й дати потомство своєму братові. ²⁰Короче, було сім братів. Перший одружився і відкинувся, не залишивши потомства.

²¹Другий узяв її — і теж помер, не залишивши потомства. З третім — те саме кіно. ²²І в усіх сімох — нуль потомства. Останньою з усіх померла й жінка. ²³То шо, у воскресінні, коли вони воскреснуть, чиєю дружиною вона буде? Бо ж усі семеро мали її за дружину». ²⁴Ісус їм на це: «Хіба ви не тому помиляєтеся, що не в темі ні щодо Писань, ні щодо Божої сили? ²⁵Бо коли воскреснуть із мертвих, то вже ні женяться, ні заміж не виходять, а вони як ангели на небесах.

²⁶А щодо того, що мертві таки воскресають, — ви хіба не читали в книзі Мойсея, у місці про кущ, як Бог сказав йому: „Я — Бог Авраама, і Бог Ісаака, і Бог Якова“? ²⁷Він — не Бог мертвих, а живих. Ви конкретно помиляєтеся!» ²⁸Тут підійшов один учитель Закону. Він чув, як вони зарубалися в суперечці, і засік, що Ісус чітко їм відповів. Тож він спитав Його: «Яка заповідь найперша з усіх?» ²⁹Ісус відповів: «Найперша — ось: „Слухай, Ізраїлю! Господь, наш Бог, — єдиний Господь. ³⁰І люби Господа, Бога твого, усім своїм серцем, і всією своєю душею, і всім своїм розумом, і всією своєю силою“.

³¹А друга — ось: „Люби свого ближнього, як самого себе“. Немає іншої заповіді, більшої за ці». ³²І учитель Закону Йому: «Чітко, Учителю! Усе по факту: Ти сказав, що Він один і немає іншого, крім Нього; ³³і що любити Його всім серцем, усім розумінням і всією силою, і любити ближнього, як самого себе, — це куди більше, ніж усі всеспалення та жертви». ³⁴Ісус, побачивши, що той відповів із головою, сказав йому: «Ти недалеко від Царства Божого». І після цього ніхто вже не ризикував лізти до Нього з питаннями. ³⁵А Ісус, навчаючи в храмі, озвався: «Як так виходить, що учителі Закону кажуть, ніби Христос — Син Давида?

³⁶Сам Давид сказав у Святому Дусі: „Сказав Господь моєму Господу: Сядь праворуч від Мене, доки Я не покладу Твоїх ворогів під Твої ноги“. ³⁷Сам Давид називає Його Господом, — то як Він може бути його Сином?» І величезна купа народу слухала Його з кайфом. ³⁸А навчаючи, Він казав: «Будьте на стрьомі з учителями Закону, які тащаться від того, щоб походжати в довгих мантіях, від привітань на базарах, ³⁹від віп-місць у синагогах і від почесних місць на банкетах. ⁴⁰Вони зжирають хати вдів і для понту довго моляться. Таких чекає ще суворіший суд».

⁴¹Потім Він сів навпроти скарбниці й дивився, як народ кидає мідяки до скарбниці. І чимало багатеньких закидали по-крупному. ⁴²І тут підійшла одна бідна вдова й закинула дві лепти — тобто один кодрант. ⁴³Тоді Він покликав Своїх учнів і каже їм: «Правду кажу вам: ця бідна вдова поклала в скарбницю більше, ніж усі, хто туди кидав. ⁴⁴Бо всі вони кидали з того, що в них зайве, а вона зі своїх злиднів поклала все, що мала, — усі свої бабки на життя».